| В одному країньскому селі жив-був механізатор Вася. Жив-був він скромно, бєз ізлішеств, даже кофєварки у нєво нє било, і поетому он бил очєнь добрий. І любили його за доброту всі, даже дітішкі. А жил он в простой сєльской хатє – чєво грєха таїть. І поскольку всі односельчани любили Васю, а голова колгоспу тіпа тоже щитався йому односєльчаніном, то і він как би не щитав Васю послєднєй сволоччю, і даже по-доброму - порой - разговарівал с Васілієм (что у остальних случалось крайнє рєдко, развє что по дєньрождєніям голови). І от коли наступив очєрєдной дєнь рождєнія голови колгоспу, то і бєз того доброє отношеніє к Васє вилілось в слєдующе: рєшил он Василя одаріть новой хатой, нє настолько сєльской, насколько била та єво старая хата. І вот он завёт Васю і каже: чувак! Вот тєбє новая хата, живі, размножайся, насаждай сад твой і воздєливай зємлю свою в потє ліца твоєго нєбрітаго! (отакой тєкстухой огрів він Васю!) Вася як стоял так і сєл від несподіванки! (Прішлось отдірать вмєстє с кришкой стула). А Вася бил нє такой, как всє остальниє механізатори: кажду ніч відєнія бачив! Ото було як побаче шось, так село полгода в страхє живёт. Так вот, як увійшов Вася в свою нову хату, да так і восклікнул походу: “Я вже бачив де живу!” А люди у нього спрашивают: “Де ж ти відєл?” А він: “Я не знаю, но у мєня такоє ощущєніє, шо я вже це десь бачив, ну, в смислі де живу”. Ну, відать же ж уві сні бачив. А серед тих людєй нашолся один француз-прєдатєль. Він тіхонєчко на ципочках покінул помєщєніє і в очередній сводкє донёс в центр, дєскать: “Коли русскій каже “я вже бачив”, то це нада називать “де живю”. Ну просто нє понял о чём рєчь шла – француз же! Так еті французішки мало того, шо самі стали називать “де живю” етот малоізученний психологічний феномєн, коли чєловєку кажецця, шо він це вже десь бачив, так єщо і вєсь остальной мір повёлся на ету утку… ету утку-мутку… мутіво-утіво… утілово-мутілово… сюсіво-пусіво… |
