ти сидиш за кружкою чаю, живий і бадьорий.
обіймаєш горня, удихаєш пару, зітхаєш.
ти мов риба ,яку за губу хтось здьорнув,
ти живий, а навіщо живий не знаєш.
крок за кроком ступаєш асфальтом, і кроки держуть
на поверхні тебе, в спразі пьєш дощ і пил з водостоку.
в тебе сум, в тебе криза, і кепсько замучила нежить,
тільки руки все пахнуть як липа і спогади кроків.
кроки йдуть, кроки сиплють і сплять, наче найголовніше.
вже не плачеш і душу вогнену не пхаєш у землю.
набирання листів електронних ніяк не втішить,
звідки ж знати крізь них, що в тобі провиває греблю!?
звідки ж знати крізь них, що вже час назбирати листя,
перевірити нерви чи вийшли гідності строки?..
ковдра, чай, засинай, в тебе вистачить хисту
існувать. засинай, в коридорі вже чутно кроки... |
