2006-06-13 : Letvik : Інвалід душі

Я заблукав у тисячі безвихідних думок, промов, речей, Я відчуваю світло, що вказує шлях, але своїх очей Не можу навіть надзусиллям розтулить, бо я давно незрячий. Тому ходжу весь час навколо, а того шляху не бачу. Я відчуваю маски навкруги, а що від кого вам ховати, браття? Навіщо ті комусь важкі забрала, вони лише розпалюють багаття, Що пожирає душу, хвору і без того. Ото б назавжди позривати їх, Побачити істоту, суть!.. Але дарма, то лише мій, з-під маски, крик. Я б криком тим залізо розтрощив і запалив би сонце ясно, Але не можу - неслухняні зв’язки спроможні лиш, нещасні, Породжувати щось непевне – якесь таке безглузде булькотіння, Яке чомусь усі вважають осмисленим, рішучим говорінням. Я чую музику, але не маю пальців, щоб зіграти Мелодію, що самогубно б’ється в серця міцні грати. Ніхто її ніколи не почує… Шкода. Я би того хотів, Але не відтворить ту гамму вголос, коли не вмієш промовляти слів.

КОММЕНТАРИИ ЮЛЯ ЦЦ 82755   2006-06-13 19:23 як на мене, маски то жвава й пречудова штука а ти, взагалі, певна(ен) що окрім них щось існує? я ні. тобто, що нутрощі то і є фініш (Чєлавєк)? ну, точно ні, найцінніше створене. але вірш твій подобається)) MEDUZKA 82845   2006-06-14 09:40 подовжені рядки завжди дуже важко сприймати, і навіщо їх взагалі використовувати? Хоч загалом цікаво написано

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/8676.html