Бабине літо -
в косі павутиння,
у зморшках, від меду,
злипаються пасма рілля,
та, під хребри, комашить
всі часточки зілля;
у пахвах - волошень полинкова
жовкне з блакиття надії;
в змаганні, в злиганні,
триває борня
за росплющені сонячні вії;
то й, нумо-бо кублитись разом,
в гістяк,
по кров-ляк-деруни,
в осоружій пишноті
рижійної, сливе, олії;
як треба, то -
вмиємось чисто річковою цвіллю,
хай опіки вітру
видубують пику, щоб,
наче ще млодий -
мов бубон кизилу пашіла
подвійно;
осьодже,
ошаті в серпанок,
знітилися спаси
безотчі,
чи літні,
солові,
соковії брилля:
до бабина яру,
між двох охолод,
завертає довкільне поділля;
сим вдіються, згрубою,
вже заважкі залюбки -
дошкуляча дозвільня;
надліткова баба така, бо:
вже й діду вдала,
й худобі дала,
городину спекла,
горобину, на втім, підігріла...
та пригощу залишила:
їжте, хоч лусьніть,
аби лиш не визбрало
свійських їдців
ненажерливе війно... |
