Ти хотіла мене так приречено.
Дивилась на мене так, наче обираєш долю
Очима, від яких прикладаєш по два пальці до скронь.
І я пішов за тобою.
Ти жадала мене онлайн-цілого.
Без батьків і друзів, без зайвих звичок,
Які різали струни твого невловимого щастя.
Але я не здавався…
То чого ж ти не будиш, Буддо?
Тремтять чашки, ворушаться пальці, обсипається хвоя.
Я змітав розбиті тарелі та збирав розкидані яблука
Не за тобою – за іншою.
І ніхто не знає як буде,
Але саме в цю мить, коли пишу, здаюся без бою,
Закриваю очі і цілую тебе, цілую.
Обеззброєний… |
