| сьогодні мені трапилися чудові супутники.
немолодий чоловік і його пес років п'ятнадцяти. пес помирав. чоловік, напевно, також. чудовими вони були не тому, що я ненавиджу молодих сповнених життям дуреп, що всю дорогу тупо заграють або тупо жартують. ну окей, і через це також. коли чоловік ходив до туалету або курити або сміятися в порожньому тамбурі, коротше, виходив у своїх важливих чоловічих справах, пес підіймав голову. це давалося йому нелегко, але ще важче було тримати її піднятою дивлячись у зачинені двері в кінці вагону і ворушачи ніздрями, так, наче в нього ще був зір і нюх. а коли чоловік повертався, пес опускав голову на лапи і незмигно дивився на господаря. - знаєте, - сказав чоловік, - коли він псував паркет, демонтував гіпсокартон і втікав на прогулянках, щоб потрахатись, я дуже злився. а тепер це видається щастям й так моторошно з того, що він вже ніколи не зробить конфетті із моїх капців. - впевнений, - відповів я, - що, згадуючи своє життя, він знає, що ви удвох були щасливими. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/16522.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||