2008-12-12 : Loffofora : ВЕ. СІЛЬ. ЛЯ.
|
Затанцюймо, мила, Чуєш — коні На припоні Рвуть вудила... Я прокинувся як тільки перші промінчики сонця освітили кімнату, хоча мені здалось що я й так не спав цілу ніч. Ще би, - без тебе, і після всіх цих днів готування до того свята, чекання і хвилювання, я прокручував в голові якісь окремі настанови батьків, поради і процедурні процесії. Тай спати вже не хотілось… Йой як то буде ? Якось буде, мамо, якось буде… Ади в інших якось є, то буде і в нас… Я думав про нереалізовані можливості, збіги обставин, Божу волю, карму, приворот, і одночасно з цим бігав та помагав носити гори випічки, якісь рушники, хліби, горівки і всякі причандали. Свято, яке мало відбутися, - то не день народження Леніна і навіть не день запуску коллайдера, то початок кінця, бо там де щось закінчується – починається щось інше… То день підписання пакту про ненапад і координація спільних дій для досягнення єдиної цілі, себто нашої з тобоу гармонії, зрештою мені так хотілось думати, бо в ці дні й так багато думали за мене. «Ех я собі заспіваю, а я собі свисну. А я свою молодицю за цицьку потисну», - підбадьорював я себе… І бубен загуцав і скрипка влучала просто в серце потоком радісного звуку. Цілувались всі - і старі вуйки, і вуйни, і малі діти. Пили по трохи але всі і часто, сидячи і стоячи, і це ще до вінчання.. Потім наші шлюбні вузли скріпили і на папірці, і церква приклала руку свою до нашого благословення. Священик трохи зніяковів коли ми цілувались в кращих традиціях еротичного жанру, і я, за звичкою, стиснув тебе за зад, добре що ти за звичкою не стала сунути свою руку до мого бомка. Сподіваюсь все те, що зачитував наставник Господа, було почуте … Гості машинами перенеслися до місця застілля і все пішло, і все поїхало якось так: грали музики, бились тарілки, діти пищали і бавилися, родичі і вже як би нові родичі говорили про минуле, теперішнє і майбутнє, політику, телесеріали, обмусолювали плітки, сукню нареченої і хто там ще на кому збирається бути. «Хустку тобі повили, мила, тож будеш моєю», - промовив я ніжно цілуючи її в уста. Стомлені, але переповнені світлими емоціями, ми стояли біля гірського потоку, над крутими берегами якого, стояла стара сільська церква. Так було якось заведено - сонце зустрічати потрібно було біля води. Десь позаду ще продовжувалась гулянка: дружби і дружки, брати з сестрами, які так чи інакше вже були осторонь батьківських поглядів, співали і пили закусуючи тим, що встигли в послідній момент згребсти з весільних столів. Вітер гнав хмари і творив з них безногих коників, песикоящірок, пташок, лиця видатних філософів і просто блакитно–білий сюрреалізм. Ми дивились одне одному в очі, безмовно передаючи весь спектр почуттів, що захопили нас. То була незабутня мить, мить якась духовна та свята, чиста як дистильована вода і насичена як картина Далі. Най буде так і так воно й сталося… | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14625.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||