| опівночі я кидаю за спину наплічник і миттєво розчиняюсь між щелепами настіж відчинених сіней
в дитинстві ніде правди діти я панічно боявся нічного незвіданого метафізичного тіла що ледь чутно дихало на подвір’ї соромився свого боягузтва але нічого не міг з тим вдіяти бо серце моє мало не проламувало груди там за дверима під змієподібними каркасами дерев потойбічно кумкали жаби танцювали й сміялися мавки пугукала сова вили на повний місяць пси чи може вовкулаки астматично кашляв лісовичок і всьо то зливалось у моїй свідомості в одну жахливу какофонію треба задобрити лісовичка думав я хаотично перебираючи варіанти протидії тре якось задобрити лісовичка і тоді вже можна буде пірнути в густий смородиновий кисіль пітьми напевно і він сприйматиме тебе саме так як дівчина віддається своєму коханому спокійно і без супротиву амінь. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18854.html |