2010-11-25 : zbegla : некрео
[Имя автора было скрыто первые сутки]

Смурна ноч, лучач не зрим. Стожа. На вдворі. Захололо й жеверко. Вже без щему. Ще зі важью, шо тонко із думиць по вітіям ниц скрапає і повниця. Загубено й видки. Знам єсть кілько, з якими ті видки проночують. На росницях, по долонях, под пушкавиками, у зголов"я ночлі. Яко спомин, яко тужа, яко мрея, нескончена говора, мримі залюбини, чиж-то простення требне... З одним згадам, другим - усмеха, третьовому - вєри. Думиць і слушного гляду. Скорних руць й вогкого дишання. Нє у чому не спитаю, нєма зазору твого, волен й мене прощ... Нє требні ті видки, майте. Покою й долоней приять, дишання родне, моє. Розні прочитаць. Нє ти. Нє у ніх прошум. Правицю прошум звести нас, тє сама скажу за всьо... прихоць.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/otstoy/18431.html