2010-11-10 : Ivan Kulinski : ластівки

коли ластівки літер написаних мною віршів і ластівки звуків мого шепоту сідають на один електричний дріт, я розумію, що ось воно — щастя, оце воно і є, — те, про що мені розповідали у дитинстві, те, про що трохи згодом я розповідав у своїх книжках. знати, що більше нікому не скажеш «люблю», окрім дівчини, яку обіймаєш зараз. знати, що все, що ти кажеш, ти кажеш востаннє. знати, що он у тому підйомному крані, який височіє над нашою вулицею, вказуючи єдиною рукою на захід, сидить жива людина, зараз вона натисне на важіль — кранова правиця стане лівицею і вкаже на схід. ти живий, коли відчуваєш. зворотнє не вірно. знати, що ластівки, літаючи низько над водою, передчувають дощ. знати, що я прокинуся серед ночі від шуму дощу і почалапаю писати тобі листа. знати, що ти прокинешся серед ночі від шуму дощу і перевіриш пошту.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18380.html