| Автобус від дерев утікає,
чіпляючись за жилавість їх рук, хоч не живу, а з дня на день чекаю, потроху тлію від нових розлук. Шляхи промерзлі кригою вростають у душу шпичаками й навесні, і кожен день, немов останній, доживаю, вертаючи до себе лиш вві сні. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14805.html |