2008-06-28 : Зем Копій : Прощення..

Нащо вкотре відкривати шафу, якщо ти точно, знаєш, що її вміст тобі не потрібен?! Ти в ній не знайдеш потрібну каву та так бажані німби, ти їх бажаєш, бо є точне знання, що ти комусь винен... за своє життя, за цей день, за цю світлу ніч, що мов біла ніби, за цей білий всесвіт, за це темне сузір’я, що разом з тобою для тебе і згине... залишиться мертве тіло, що колись було живим і так хотіло... життя... яке було мертвим, мов зоряний півень, яке було між існуванням та буттям, і якому в "що" перетворитись так кортіло... Перетворення відбулось, і "що" ставимо питання, "що" ти є після життя?! Ти є те, що замовляв на своє прохання: зібране каміння з долу, щастя... ти є я!.. Але я є тут, а ти є там, у шафі - поза дзеркалом, поза щоденним буденним буттям, Ти є нічого, затям, бо вірила в своє хибне "ніщо", Якщо зробити намагається щось, хоч хто, То його годують шаленою скригтою амфітаміну перед наступним завданням... а він жує, але не нюхає та не ковтає, бо живе своїм для інших мовчазним життям, та точно знає, що для нього не існує дієслова "затям"!..

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/13678.html