| Кожного ранку
ти бачиш прозорі хвилі у сяйві сонця. Нічні тривоги і смуток серця – забутий спогад. Розплющиш очі - холодні скелі тисячоокі, тисячоликі демони міста стукають в шибки, спивають з вени солодкий трунок, лишаючи блідість і страх в надсвітанні, тремку дорогу в гарячих порах липкого асфальту. та ти не ангел. Нащо ті крила, що сірим пилом притрусять вічність. Нащо та вічність, що синім смутком відкриє браму до мертвого раю. Ти ж не ангел. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/12413.html |