Ще не чужий... але й уже не рідний...
Та зустрічі я рада, навіть дуже.
Усім нам в цьому світі вкрай потрібно
хоч інколи комусь відкрити душу.
Ти знаєш - я заплуталась. Чому так?
Розтанув час сніжинкою на віях,
а я цей незбагненний тихий смуток
і досі втамувати не умію.
Душа перед тобою - гола й боса,
якщо ти зазирнеш очима серця -
там череда думок моїх ще досі
ночами під вікном твоїм пасеться.
Там дні летять у безвість і зникають
сполоханою зграйкою, як птиці,
лиш непокірний птах, що зветься Пам'ять,
під стріхою твоєю все гніздиться...
Це двері в душу... Так і крізь морози
скриплять відкриті двері у майбутнє...
Не дай мені спинитись на порозі,
допоможи мені тебе забути... |
Правила
| +2 | Шедевр! Одно из лучшего здесь! |
| +1 | Понравилось |
| +0.5 | Что-то есть |
| 0 | Никак |
| -0.5 | Хуже чем никак |
| -1 | Отстой |
| -2 | Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза! |
|
! Голосование доступно только авторизованным пользователям |
|
|
