Я прокинувся в хаті на березі позаторішнього квітня.
Мої вікна виходять на дно найчорнішого озера в місті.
Вже на віях розлогих твоїх замерзають птахи перелітні.
Ти – безплідна, як рідна земля. Ти – сумна, як замовчані вісті.
Нам в сусідніх кімнатах снувати не потрібно ні рік, ані двісті.
Я залишився вдома. Сьогодні не прийде ні примара, ні мати.
Мої двері – за ними стоїть посивілий прокурений будень.
Вже на гострих ключицях твоїх починають сади засихати.
Ти – відносна, як простір і час. Ти – пречиста під листям і брудом.
Ти зайшла в мої тихі ашрами і зосталась у гаванях Будви.
Я прокинувся в лоні твоєму. Мені бракне жіночих секретів.
Я, на жаль, не помітив, що ти мені стала, мов сенс, зрозуміла.
Я дивлюсь, як ти ходиш тепер у моєму смугастому светрі.
Люба дівчинко з піни й дощу, й мого позаторішнього пилу.
Люба жінко з дитячих книжок із завчасно уживаним тілом. |
Правила
| +2 | Шедевр! Одно из лучшего здесь! |
| +1 | Понравилось |
| +0.5 | Что-то есть |
| 0 | Никак |
| -0.5 | Хуже чем никак |
| -1 | Отстой |
| -2 | Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза! |
|
Средняя оценка крео:
Проголосовавших: 13
! Голосование доступно только авторизованным пользователям |
|
|
