прикушуючи кінчик язика,
пишу свою контрольну для дорослих.
коханий, осінь, ба, вона яка –
в спагеті листя щедро плеще соус,
і благородний, мов рокфорний мох
тут хочеться хіба не куштувати...
серця горіхом трощаться об трьох,
а долі просто рубляться в салати.
най стрази сліз на стомленій траві
всій лісовій братві – чудним гламуром.
желейно розчиняюся в тобі,
приборкуючи серця крепатуру.
the summer's over for the both of us…
так, джастін тімберлейк наразі правий,
та наша осінь безпритульних нас
брутальніше жбурляє в тьмяні трави.
електропотяг тягне до депо,
бодай на ніч він стане дахом й хлібом.
я зойкую ще голосніше, бо
в кишенях джинсів – жолудів набіги.
і тільки місяць сторожем нічним
цнотливо поміж хмар ховає зірки.
мій любий – ще – хоч трошки – відпочинь
свобода не квартира, а кватирка,
крізь призму непрозорості її
вдивлятимусь, як ти двором крокуєш.
годинник день розпочина з нулів.
мієлофон у мене! чуєш? чуєш?
в мені твій недоречніший рінгтон
лунає глибше знатних філармоній!
так, божевілля, так, примарний сон,
проте прокинусь у твоїх долонях,
з маленьким ювілеєм у очах –
ціла доба – добутком – із тобою!
злітає в небо білий-білий птах
з ознакою на крилах смоляною...
… ти свою доньку, пімпочку малу,
не зміг поцілувати вчора на ніч...
і жовтень знов ридає у траву,
бабине літо схлипує обабіч. |
