У сховищі ядер – гарматних і бензольних
З’являється протяг і проситься назовні –
Туди, де із неба стирчать, мов голки, зорі,
Й прозова вітрина скидається на став.
Жовніри лишають в болотах свої зойки,
Повзуть навмання – безголосі і безокі,
Вгрузаючи ліктями в тіло Амазонки…
…Вона, не читаючи, палить його листа.
Вона залишається там, де давно зайва:
Непрохана гостя, неждана ніким зайда.
До зриву – півкроку, а втім, так було завжди.
Жандарми шукають в підкладці пальта драп.
Тумани – густі, наче витесані з яшми.
Ти дивишся вгору і тупо кричиш: за що?
У кожній мотузці ти вгадуєш свій зашморг.
Стискаються стіни бензольного ядра. |
