і серцю крикнеш "перестань!",
й сама собі, що не стара,
і світ, мов чиста береста,
чекає ніжності пера.
курну дорогу дощик топче,
шепочеш: "стою, стою".
коханий зморшкуватий хлопчик
тримає в руці твою.
вóрони чорним віщунським сміхом
березові рани гоять.
переживемо ми навіть їх
з тобою.
"lovemelovemeshowthatyouloveme", -
горобці із соняхів сонцю співають, -
"ніщо не змінюється і не зникає.
togetherforever. вічновічнавіч." |