МІЙ СВІТ
Мій сад облітає спогадом,
Мій світ облітає листям.
Мій спокій м’якими кроками
До серця крадеться лисом.
Аж надто до себе звернена,
Аж марно в усім зневірена,
Розгублюю вбогі зерна я,
Стаючи сумирним звіром
* * *
Осінній ліс стояв у тумані
І плакали прощаннями дерева,
І тисли руку трепетно мені,
Усім п’ястком торкаючись жовтневим.
Хай сірим-сіро - не тікаю вдаль
Очима вназирці за журавлями,
Не плачу восени: її печаль -
Така врочиста – навіть не за нами.
Не плачте восени. Прозорий сум
Хай вдягне очі посміхом премудрим,
Чеканням спокою зимових дум,
І... щастям предвесняної облуди.
БІЛЕ ПОЛУМ’Я
На почорнілу з осені й дощу
Стару тополю сіла чапля біла.
Заходивсь дощ в розпачливім плачу,
Допоки біле полум’я горіло,
Шипіли бризки і деревина
Рипіла сумно, скрипом говорила…
Я біле диво бачила одна
І білий дим у небо проводила.
* * *
А скрізь – така краса! Душа до болю
Наповнюється сонцем і Дніпром.
Он сонце пряне промінці поволі
Осолює-освячує теплом.
І світ тремтить в передчеканні дива,
І я тремчу, так часто, як і він.
О Боже мій, які ж то ми … щасливі
І … не готові до найменших змін! |
