Тут спочивало сонце на узмор’ї
і тало літо – м’яко, карамельно.
Приносив вітер бризки. Присмак солі
Нас не журив . Даремно, як даремно…
Солоні бризки не ввійшли у спогад –
Лиш запах, колір, шум несамовитий,
І в обрій сонцем вистлана дорога
Проз хвилі нескоренно-гордовиті.
Холодний душ - опісля теплих плавань.
Осінній дощ і місто – після дюни.
Ми без жалю лишили теплу гавань.
Зосталась мушля. І глухе відлуння.
вересень, 2008 |
