Присвячується моєму вчителю Андрію Миколайчуку.
Прокинувся я рано вранці та побачив на своїй сорочці кавову пляму. Я сів та, глядячи на неї, почав міркувати, звідки вона узялась.
Що, що тобі тут треба?! Навіщо усе це? Чому життя таке жорстоке? Як багато питань. І на всі ці питання я маю особисті відповіді. Позавчора мій друг привез на гелікоптері кілька валіз з помаранчами. Зараз треба їх позакривати на зиму. Я узяв велику кружку та наколотив туди кави. І ось зненацька хтось мене злякав (а я і так залякана істота) рука моя похитнулась і я пролив каву на свою білосніжну сорочку.
Узяв сорочку та пішов до сусідки. Питаю, зможеш відіпрати цю пляму? Оксана подивилась та каже "так, звичайно можу" узяла сорочку та відіпрала кавову пляму. Я їй кажу "дякую, з мене цукерка" Вона пита " яка саме?". "Мулєн-Руж" - кажу я та іду до себе. Я одягнувся та пішов у маркет купувати солодощі. "Мул'єн-Ружа" не було, тому взяв "Білочку".
Зайшов до сусідки. Сіли на кухні на почали їсти смачні цукерочки з чаєм. По тіві якесь ток-шоу. І тут мене щось у голові клемнуло. Я показую десь за вікном та кажу "диви, НЛО!" Вона повернулась до вікна. Я її "хрясь" по голові киянкою. Узяв двд та монітор і поніс у ломбард. Коли прийшов у себе вже був дома. Що було - нічого не пам'ятаю. Бачу десь за вікном висить у небі кавова пляма. Та що це в біса таке?! – питаю. Дзвоню Оксані та питаю що сталося. Вона каже стою на балконі та пію каву. Подув вітер, чашка хитнулась – кава пролилась. Теж треба – кажу я їй та вішаю слухавку.
Вирішив піти до спеціаліста. Кажу, так і так, мене переслідують кавові плями. Спец каже що зараз це розповсюджене явище. Майже епідемія, психоз. І питаю мене «вам подобається осінь?» Я кажу «так, дуже». Він «а чому? Подобається бачити як вмирає природа? Як жовтіють засихають листя? Як природа плаче. Б’ється у агонії» Та ні, кажу, усім осінь подобається, а я як всі. Я ж нормальна людина. А чому саме, я ніколи не замислювався.
Лікар каже «зачиняйте оченятка, зараз я проведу сеанс псіхоаналізу і вам полегшає»
Дійсно, вийшовши від доктора я почув як мені полегшало. День був сонячний і я вирішив поїхати за місто. Запросив Оксану та поїхали разом. У лісі розпалили вогонь. Та почали бухати. Так набухалися що позасинали. А вогонь пала. Просинаюсь, бачу у лісі пожежа. Буджу Оксану, а вона не будиться. Мабуть вже угоріла. Забрасую її через плече та біжу з лісу. Ліс увесь майже згорів. Винуватців на знайшли. Я на про всяк випадок вирішив виїхати у Росію на рік, доки все затихне. Коли повернувся, та побачив що замісто ліса виріс великий будівельний майданчик. Як все змінюється, подумав я та поставив велику кавову крапку на сторінці свого щоденника. |
