/йому/
я ковтаю терпку ранкову порожнечу разом з їдкою вогкістю туманного ранку. вранішня темрява поглинає осінній холод впізнає мене: по руках - що пахнуть чаєм по очах - що втомлені від тисячі букв по тілу - що прагне весни і по нестримному бажанню написати пальцем по цій темряві слово "люблю" щоб вітер підхопив його і поніс високо в небо туди де народжується перший промінь сонця ..................................... і рука завмирає в повітрі ..................................... я йтиму п'ючи цю порожнечу великими ковтками і... посміхатимусь чому? просто я знаю що сьогодні ти захоплено розповідатимеш як перший вранішній промінь сонця розбудив тебе ніжно тепло несподівано а я посміхатимусь | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/9850.html |