Я знову десь там понад хмарами...Я відчуваю їх...
Я відчуваю, що я не на Землі, і вже від цього стає легше. Я кохаю. І від цього боляче. Тому що кохана людина завдає мені болю. Таке воно кохання - болюче... Хочу втікти, хочу забути, хочу... Та не можу... Хмари...в них я забуду все... Але не можна ж увесь час спати... Я відчуваю, як виривається серце з грудей... Я плачу, коли мені сумно... Я плачу, коли хочеться плакати... Я не плачу, коли хочу забути... Хочеться просто кричати. Поки не зірветься голос. Поки не зможу більше говорити. Тільки б забути... Забути і ніколи не згадувати... Тебе, твої поцілунки, твоє тіло... Хочу зненавидіти тебе... Не можу... Як же тебе забути?Мабуть, лише час загоїть рани. Болючі, кроваві... Вони досі кровоточать... Якщо так буде далі, скоро я помру... Тепер, я знаю, як вмирають від кохання... Але ти не гідний того, щоб заради тебе вмирати. Я забуду тебе, віріжу з серця і викину на смітник! Віріжу і ЗАБУДУ! | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/otstoy/9329.html |