ластівки низько над водою
на дощ ти слухаєш як розходяться по домівках люди не дораховуючись померлих озираючись ховаючи до кишень будь-що подорожній гравій рекламу недопалки березові китиці /на пам’ять/ потяги від неба до неба протяги від серця до серця летять на світло ніби смарагдові тіні жуків душі померлих що пахнуть чебрецем і полином збираються на вокзалах їхнє волосся перехоплене вітром недбало розвіяне крізь пальці ніби струмені теплої води по холодній шкірі у літньму душі ніби глиняні кольорові намиста на грудях коханки моторошно виглядають їхні довгі осінні польоти над пожовклими соняхами над низькими мостами над порожніми залами очікуваня і так само моторошно виглядає твій час втомлене божевільне створіння яке повсякчас перебігає тобі дорогу ти стискаєш його в обіймах ти годуєш його шоколадом та хлібом з рук і воно нервово схлипуючи засинає у тебе на грудях уночі дощ плакатиме за померлими | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/9277.html |