Ха, яка чудовавесна, давай нажеремося кав"яру та спатимемо увесь день!
На галузяччі, що пнеться до вікна моєї кухні з"явились жовто-зелені брості. Ой, як воно добре. Блакитні язички лижуть невидиму руку, що грає із ними. Малими язичками. А над новими будинками пересуваються невідомі вогні. Не кричи. Зубата сусідка з великим вухом чує найтихіше слово. То недаремно вона гострить ножі. Недаремно вона дивиться на тебе з вікна. Консерви з найніжнішого серця. А вона здивується, між іншим, коли побачить усі ті дірки. Молитовник та велосипедні рукавички. Сірники та весільні сукні. Вранці у залишках льодовика знайшли мамонта. Робили йому шутучне дихання та розважались елєктрошоком. Алісо! - кричу я, - мєлафон у мєня! Іди на йух, - каже Аліса, й зникає в обіймах свідків Єгови. Швидка стоїть у заторі; автобуси, пробиті потягами. Найніжніша весна. А там? Широкий простір у якому годі віднайти сліди проминулої зими, і тіло, що довго лишатиметься вабливим. Блакитні язички виснажуються, їм не стає життєвої сили. Невидимі люди. Були. Вогні, що з"явились над новими будинками, рухаються незрозумілими траєкторіями, і хто зна" - що то чекає на них у майбутті. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/8107.html |