ВідтяжІння, відвертість.
Український вітер лягає тобі на чоло, так сміливо підходиш до меж. Скрушно хиляться ті, що бажають тобі. Відійти. Довгі смуги на сніг і запах соснових лісів так сміливо стоїш. Над усе. Над будинком над школою та стадіоном над рядами ліхтарів над залізницею над поглядами вгору# Бракне слів. Твій, такий дитячий страх я підійму з землі. Палі, руки, кати - упокІй, віднеси від промИн та надій або скреслих склепінь, подивись (ти не чуєш?), - вони навзнаки навіки, на години, на за#дивування в очах в олив'Яних руках й здерев'Янілих м'язах плеча. Зденервованих тіл. Коли луснуть часОві хребти, ти нарешті впадеш. Підійди. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/7262.html |