Куртка. Светр. Вітер.
Сніг. Врешті так і мало статися. Вбутися. Вбгатися. Більше не поспішаю. Нікуди. Настирило. Можу йти будь-якою вулицею, можу зупинитись й стояти із заплющеними очима. Зима. Тримати руки в кишенях. Час не переймає мене. Минуле? Процеси, рухи, закручені сюжети, просотане потом повітря - ... Озираюся на вікна й киваю до них - типу прощавання. Майбутнє? А, тлуща твань, я так хочу усе - саме сьогодні - холодне, за кожною новою вулицею, за будинками та парками, лісами та передмістями. Збірка Стуса, зі світлиною на титулі. Під шкірою. Торкаюсь черевиком замерзлої калюжі, дихаю темним перед-ранком. Подекуди вмикають світло. Ті, кому треба йти. Зовсім немає втоми, щоденної, якої годі було позбутись. Так довго. Її немає. Як і межі поміж сном та безсонням. Теплі крижини. Сьогодні. Святошин. Випадкові перехожі. Проходьте хутчіше, втискайте голови у коміри. Намагайтеся зігрітися, розтирайте покоцюрблені пальці. Я - камінь. Перший тролєйбус зупинився - відчиняє двері. Йти пішки. Великі та важкі черевики. Від снігу світліше. Дитяче вражіння безмежности світу. Сабака спить, ну, так, - знову спізниться на пари. десь наді мною зелена зірка, - літак, він прямує до Монтевідео. Веселого. (не люблю кінцівок типу "... і всє ані умєрлі") | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/6606.html |