повні долоні мертвих сонечок
це такі вишукані побрехеньки в шкіру в*їдаються чорні цяточки зламані ніжки і тонкі вусики я їх насиплю тобі під двері насиплю багато, скільки спіймаю так, щоб не відчинити, не вийти так, щоб здригатись, глянувши в вічко насиплю тобі на балкон їх крилець з даху скидатиму їх до тебе хай тобі буде сумно і страшно хай ти не знаєш, куди подітись а я повільно піду додому і в теплу воду занурю тіло того, з ким потім буду дружити коли дізнаюсь, як його звати коли дізнаюсь, на що він хворий коли затисну його в долонях коли нап*юся його водою і там, на щастя, тебе не буде тебе не буде, але невдовзі я розповім, які в нього сльози як ми кохаємось перед смертю як ми вмираємо в повній тиші а ти так само не вийдеш з дому бо мертві сонечки схоплять міцно бо хрускіт крилець заліпить вуха бо ти, як завжди, відчуєш втому а я та він насмажимо тостів а я та він про тебе забудем бо ти дурненька і заважаєш а він мій друг і коханий... | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/3518.html |