Хтось увійшов у кімнату.Вона посміхалась.В її очах грали вогники.В руках була троянда.Вона зривала з неї пелюстки одна за одною.Викликаючи подивилась на нього.
-Гарна – подумав він – от би вона , була моєю...
Їхні погляди зустрілись.Блискавка проскочила між ними.Вона спалила його.Троянда впала додолу.
Ну й хай.
Він, похиливши голову, сів.Дівчина зникла.Погляд впав на троянду, вірніше на те, що від неї залишилось.Гаряча сльоза скотилась йому по щоці, і впала на залишки квітки.Взяв її в руки.
Все навкруги зникло. Залишились лише Він, Троянда і Небо.
Притуливши Троянду до серця, Він дивився на Небо, сльози стікали по Його обличчю, з рук сочилась кров.
О диво!!! Троянда почала оживати.Пелюстки почали рости, листочки піднялись.Голівка квітки ніжно тулилась до Нього
А Він вмирав.
Колючки рвали Його тіло, кров стікала по стеблу квітки.Але Він знав:це ЙОГО Трлянда.
Свідомість вже майже лишила Його, але раптом почувся сміх,дзвінкий, мов весняний струмок.Перед очима все плило, та смерть в цю хвилину відступила.Він розгледів обличчя:
-Ні, тільки не ти!-то була дівчина з кімнати.
-А Троянда МОЯ, МОЯ, та-та-та...-проспівала дівчина.
-Ні!!!
-Моя, моя, моя.
Дівчина схилилась над ним і заглянула йому у вічі.Там ще було життя. Вона поцілувала його довгим поцілунком, і в мить, коли їх губи роз’єднались, остання іскра життя вилетіла з нього.
Вирвала з його серця Троянду.Зайшла в кімнату, обвела все сумним поглядом, та, згадавши, щось приемне, по-дитячому усміхнулась до себе і почала обривати пелюстки.
Хтось увійшов у кімнату...
|
