Все що бракує – це довіри.
Під зіркою ми вперше цілувались, Єдиною метою повінчались. Тепло, бажання, впевненість зростала - Ніщо б на світі нас не роз’єднало. Ми породили вічність – це любов. Це наше щастя - те що ми бажали. Воно близенько, муляє над головами, Прив’язуючи погляд мов до мами. Тепер вже маєм, що ми поділи. Охочі ми руками це вхопити. И міцно не тримаючись заруки, Осліплені, невірні робим кроки. І стіни недовіри виростали, І двері на секрети закривали. І щастя у кишені не було, Щоби відкрити їх немов збереженим ключем. І страх у темряві цій панував - Довіри бракувало нам. Не танули ми радо в поцілунку, В обіймах із закритими очима. Із темряви, ми вихід кожен сам собі шукали. На рачках ми скоріше вибирались. Один на одного не оглядались. Та схаменувшись погляд підвели - Лиш сором – це так дожились! 25.05.2004 р. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/3357.html |