Я піду на початку весни,
За кілька днів до тепла. На моїх ледь помітних слідах Будуть тихо щезати сніжинки. Не сумуй, не кляни і не плач, Я далеко не серце буття. Мою наглу утечу ніхто Не відчує аж так, щоб напевне. А там сонце над обрієм зійде, Луки вкриються лагідним квітом, Знов хрущі загудуть Над твоїм вишневим садочком. І під щебіт пташок Ти продовжиш блукати світом У безмежну блакить Крізь людський заклопотаний морок. Лиш надвечір, коли Теплий промінь живого творця Кине в очі твої Палахке померанцове світло, Глянь на велич заходу з вікна, Ледь помітно всміхнись і згадай. Цього буде достатньо, Щоб зробити мій шлях недаремним. |
КОММЕНТАРИИ |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/21478.html |