Ще не чужий... але й уже не рідний...
Та зустрічі я рада, навіть дуже. Усім нам в цьому світі вкрай потрібно хоч інколи комусь відкрити душу. Ти знаєш - я заплуталась. Чому так? Розтанув час сніжинкою на віях, а я цей незбагненний тихий смуток і досі втамувати не умію. Душа перед тобою - гола й боса, якщо ти зазирнеш очима серця - там череда думок моїх ще досі ночами під вікном твоїм пасеться. Там дні летять у безвість і зникають сполоханою зграйкою, як птиці, лиш непокірний птах, що зветься Пам'ять, під стріхою твоєю все гніздиться... Це двері в душу... Так і крізь морози скриплять відкриті двері у майбутнє... Не дай мені спинитись на порозі, допоможи мені тебе забути... |
КОММЕНТАРИИ |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/21370.html |