2014-10-22 : Байкот : А шож на сухий остаток?
[Имя автора было скрыто первые сутки]
|
Я не шукаю отнинє удобних отвєтів. На ізвєстні давно всім тєми-завєти. Мій ум напрягся в поісках вопросів. На які нікагда невозможно найти отвєти. Як оказалось… возможне і таке в одночасьє. Небеса тоже пєріодічєскі прикидаюця. Вродє, як недобачають і… видають. Желаєме за дєйствітєльне без зазрєнія. І ще міняють разнообразні маски. Для напомінанія всім, так сказать, про свою. Озабочєность текущим собитіями битія. Таке стєчєніє прискорбних обстоятєльств. Призвело до почті непоправимого і мрачного. Помінялося все до неузнаваємості… Ізмєнчива Любов стала любкою І хіхікала, як дурочка нагалакана. А ще одноврємєнно подмигувала двома глазами. (Ну хіба не тупа сука? А должна іначє…) Хитрющій, так називаємій, Надєжді. Тепер вже точно Надька. (Тоже ще штучка. Восновном обєщає…) Та в свою очєрєдь дуже гордилася тим, шо. Нинчє особо в популярності для насєлєнія. Ізмотаного прискорбієм і поднімающого взори. На неї. В ожиданії дуже на шось позітівне. А Вєра находилася в сторонкі трохи од них. (Вообразила шо сама правильна. А це неправильно) За це воображеніє стала Вєркою. І невзначай скупо награждала, по її мнєнію, особо отлічівшихся страждущих. Своїм сакральним спасатєльним касанієм. Шоб хоч якось згладить острі угли безпредєлу. Так ці нерукотворні кумири чєлавєчєства іграли в істіну. Це продолжалося аж поки наконєц Небеса не побачили… Своє откровєнне отраженіє у великій калюжі. Свіжої, ще теплої крові, шо розтікалася в усі сторони світу. Це танцював божок войни: злий і ненаситний по імєні Марс. Заходився несамовито вихиляса хороводити сам з собою Під його танець попадали великі натовпи людей разних. Були там і наші, і не наші. Хароші та пагані. Багато… Дуже багато. Всі без розбору погибали жестоко. Зникали… Безслідно і попадали в нєбитійо навісігда, безвозвратно. А шож на сухий остаток? Який ітог цьої вакханалії? Може знову аби повернуть вспять ситуацію, все обійдеця привичними обіщаніями благополуччя. Потом, опосля… Нада обожать ще трохи. Кріпиця і терпіть А не вродє, як крамольним і желанними всім: ”тут і січас”. І наконєц облагородить сплюндровану брехньою. Фальшиву шоблу: Любку, Надьку, Вєрку. Шоб вони покаялись і взялися за діло наконєц. Все так, бо небеса недосягаємі всьотаки Полюбляють іноді милуваця до опупєнія.. Вродє невзначай, своїм крутим совершенством. Отражонним в великій калюжі свіжої, ще теплої крові. Простосердих мешканців планети, шо желають тіки. Самого малого. Практічєскі мінімум от несусвєтних ресурсов. Безоблачного неба і жить в удовольствіє… | ||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20965.html | ||||||||