Хвилини мовчання пекельно крикливі,
Вони ріжуть душу як землю листок.
Сидять поруч люди до болю лякливі,
Чекають від інших жахливих звісток.
Минають повільно життєві хвилини,
Зростає провалля людських помилок.
Не пройде без розпачу жодної днини,
Моральної міри пустих балачок.
Ти дивишся мовчки на темний годинник,
Чекаєш закінчення свого буття.
Вже десять хвилин як ти випив розчинник -
Ще трохи і пройде все твоє життя.
Востаннє поглянув на світ цей шалений,
Вдих і згадав про душевне гниття.
Байдужий сонет наш такий нескінченний,
Що котиться людяність у небуття.
Світлана Кошай |