2014-08-07 : iGor : Кам’яний палац
| Холодний кам’яний палац.
Високі чорні стіни Тримають склепіння неба. У закутку вузького коридору Застиг, мов вічність, страж. Рисунок на броні укрив серпанок пилу, Давно забутий герб взяла іржа. Привіт, старезний бовдур, Жорстяна душа. Я знаю, так, Колись, було, і в то́бі Живеє серце билось. Вирувала Гаряча кров. Та темрява Давно твоє чоло укрила. І вже саме ім’я ніхто не пам’ята. За що ж вмирав? Заради чого Ти проливав кервавицю, Свою й чужу? За забуття? Сміюсь. Мовчить бовван. Аж краєм ока помічаю, Як ворухнулася імла. І стало зимно. Тиша. Тьма. – Смієшся? Смійся. Тендітне світло проринає, Мов місяць молодий Крізь мрич осінніх хмар. – Допоки є живий, то невеликий гріх. Дедалі Обрис обладунку стає чіткішим. І видно вже — не павутиння, Позолота вкриває плечі. – За що вмирав, питаєш? Не так. Спитай за що я жив. Жив. Не вмирав. У тіні шолома зблиснув холодний Гострий погляд. До місця прикував. Не ворухнусь. – Бовван… Бовван живе під ясним сонцем, і думає Що так належить бути. А коли Тепло світила забирає ніч — В безсиллі злому проклинає небо. На мить замовк, і голову схилив. Похмуро мовив – Той я, хто цьому люду уночі Не дав пропасти від наруги злої. Хто обірвав тіней морозних танок, І боронив до самого рання чужий покій. Дух посміхнувся, погляд став ясним. – Бо не чужий він. Плоть од плоті Вони — це я. То ж знай — Я жив за нас Усих. Примара блідшає. І тільки очі Пронизують мене наскрізь, Та голос все гримить – О, так, моє ім’я не вписане в скрижалі цього неба. Та я живу в тобі. Прислухайся до себе, І скажи… У білому тумані, як в каламуті скла, Щезає він. Лише луна доносить Останні звуки – …а ти живеш за що? Ізникло видиво. В глухому закаморку я сам — На пил зотлів панцер. Знічев’я Із праху зиркнув щур. Тихенько цокнув, І в темряву утік. О господи, хутчіше геть, до біса все, на двір! Скоріш забути ту оману люту, І жити як жилось. Там сонце, там хмаринки золоті, Там безтурботне літо на порозі. А вечір — хто сказав що буде він? Та ноги не несуть. У грудях тисне, і в нутрі Наривом скалки злої Сверблять слова – Хто встане — той безсмертя осягне. Хто спить — той за чуже існує. | ||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20924.html | ||||||||||||||||