Поінде так тече,
на туричах - аж гай шумить! поінде - плине, паморочь лускоче; в глибинах здвижує тіла рибин, камінь: ані шошорх, як плескає, отам, огрядинами, вдень, пісень чорночих… Як ласка з небужні - поверхней виграє багатим сріблощем лускачих небожів, мов, є - що є; хто забагає спробу видивить - хижуй досхочу! бо - не самий, в несамовить: як скласти чечері тетері - се вкриють світло чаплиною, ген, та ще й брунатними; на макогоні дрімлючих церков - корищить бусел насолоду: несором: гуляймо, взавидки нездібним поробить прочаную туди-собі охочу; однаково, хто є живе - одеще, ошую, чайдушно вигиниає шию, крижі, гомільчу, литки, оточі, в повітрі, омучі, та по ярах: на запобіг ярма і життєвого спину, тощо... Підхмарками, шулікою кружляє взвар вечірній вітер; дарує павутиння на повіки, ще й - вир вбачень, коли надходить снити: встає Макоша з моших волунів, тож, нумо в незбагненої поліській відьмомові вчитись... . | ||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20843.html |