я йшов трасою, що на ковель.
проминув два супермаркета, дві автозаправки з цілодобовими магазинами. коли напиваюсь, я люблю ходити додому пішки. декілька кілометрів від сусіднього міста. на моєму шляху є улюблене дерево. тополя. гнізда ворон у її чуприні завжди зупиняли мене, змушували дивитися вгору. як вони там, під місяцем, на який я дивлюсь, під зорями, які я не рахую, на моїй землі? сьогодні замість тополі я побачив пеньок. воронам тепер ніде жити. що, рідні мої, докаркалися? ідіть ви, доброзичливці, меценати, що дарують крихти хліба моїм воронам; ідіть ви, впевнені, сильні чоловіки, ті, хто знає, що потрібно робити, аби не мати паяльник у сраці; ідіть ви, екологи, захищайте далі свою примарну планету; ідіть ви, письменники, заробляйте на своїх книжках, плетіть собі светри із власних вен і жіночого соромітного волосся; ідіть ви, патріоти, ви гарно говорите, але погано п’єте, і це насторожує; ідіть ви, художники, малюйте ворон у своєму уявному небі, над своїм уявним полем бою; ідіть ви, батьки дітей, котрі не помітять, що воронам ніде жити. я йду трасою, що на ковель, і біля мене зупиняється дівчина на роздовбаній хонді (її поворотники дратують мене, — могла б і не вмикати о першій ночі). питає, куди мені. — та додому, — кажу, — а ви куди їдете? — та додому, — каже, — мені далі, ніж вам. — нам в один бік, — кажу, — а ви любите ворон? — ні. але вони живуть за моїм будинком, на сухому дереві, котре давно потрібно зрізати, та якось жалко. — о, здається, ми з вами сусіди, — кажу. | ||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20552.html |