2013-03-17 : Байкот : Мураха на ім’я Покидьок
[Имя автора было скрыто первые сутки]
|
Ця непересічна знакова подія відбулася дуже давно, в одному аж занадто дикому лісі, ще за часів коли нашу планету населяли істоти не схожі на людей… Жив не тужив такий собі рудий мураха на ім’я Покидьок. Все у його насиченому житті було добре. Нібито приводу для переживань і клопоту про майбутнє не було зовсім. Як і інші мурахи він щоденно заповзятливо працював на благо мурашника. Таке благополуччя мало продовжуватися аж до тих часів коли він виснажений вже не зміг би працювати і одного ранку його б винесли дбайливі родичі на сонце аби він висох і не перетворився на корм для молодняка. Цьому завадила одна доленосна блискавка, що влучила неподалік мурашника в те місце де якраз працювала його бригада листорізів. Багацько лиха принесла ця несправедлива небесна десниця. Полягла вся робоча зміна, окрім Покидька. Він один-єдиний зостався живим-живісіньким, бо в цей час відійшов на деяку відстань від місця трагедії аби подумати хвильку аби справити нужду. Такі відходи віднедавна він робив доволі часто, чим викликав нездорові підозри у родичів. У ці хвилини він раз по раз розмірковував над своєю нелегкою долею та картав себе за безпорадність: ”Я вже не так заповзятливо працюю, як раніше! І день від дня це явище стає помітнішим не тільки для мене, але й для моїх братів та сестер. Що робити?”. Щойно він закінчив думати, як гримнув грім і вдарила блискавка. Запахло смаленими мурахами. Покидьок відчув, як від струму закипів його нервовий центр, перетворюючись на більш організовану структуру. Нові думки заволоділи мурахою: ”Досить такого життя! Негайно тікати кудись подалі. Усамітнитись і насолоджуватись новими думками!” Він сахнувся від цієї агресивної реалії, але скористався слушною порадою купки перекипівших нервових клітин. Покидьок вирішив негайно тікати геть від мурашника. Так далеко на скільки вистачить йому сил… Зупинився він аж під вечір біля старого, трухлявого пенька. Облюбував це місце. Тут вирішив усамітнитися і жити далі. Отак він жив і жив, жив і жив у маленькій тріщинці. Покидьок вирішив ніколи не покидати цієї затишної схованки. Час від часу він засинав та спав непробудним сном. Минуло чимало днів і місяців. Завдяки усамітненю і сну він добряче відпочивав, тим самим подовжуючи свій життєвий цикл. Але все виявилося не таким райдужним, як здавалося на початку. Насолодившись своєю самотністю і новими думками, і думками, що з’явилися завдяки попереднім думкам, він занепав духом. Нічого нового на думку не спадало! Нічогісінько не відбувалося! Йому стало несамовито самотньо і прикро. Опісля картань і сумніві він вирішив повернутися до свого мурашника. Щойно він це подумав, як йому відразу відкрилася нова істина: ”Він повернеться додому, але з новою ідеєю. Його ж бо мабуть вважають засмаженим блискавкою. Тепер Покидьок проголосить себе заново само народженим. Всі будуть його поважати. Він не буде працювати, а тільки проголошувати свої думки та ще вказувати іншим на їхні помилки”. Покидьок не гаючи часу щодуху помчав до свого мурашника. Даремно він це зробив. Краще би йому й далі спати та міркувати про небилиці. Не знав бідолаха, що минуло чимало часу і в його мурашнику змінилося вже кілька поколінь. Ніхто його вже там не знає! Сповнений натхненням Покидьок переступив поріг знайомої купи. Щойно він це зробив, як був відразу розірваний мурахами охоронцями. Мали вони його за чужака і не панькалися довго. Хоча він з порогу почав патякати про свої буцімто прогресивні наміри. Отак згинув безславно, бо вже змінив запах мурашник і жив новими мурахами, яким було байдуже до белькотіння про інше. Їм треба було працювати аби забезпечити своє життя. І продовжити рід… | ||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20270.html | ||||||||