Порцелянове місто. Церква. Дерева-щогли.
Корабель серед льоду - занедбаний та хоробрий. Від Різдвяних цілунків квітнуть червоним щоки. Кольорові льодяники: півничок, павич, обрій. Щось духмяне з дитинства - навариста добра юшка. Ще ковточок - за маму, за тата, сестру та братика. Любий Олє-Лукойє, цілуй мене ще дужче За всіх тих, кого я кохала та потім втратила, За всіх тих, хто не витримав, радше – хто й не тримався, За себе, що зі мною і без. Подивися – вавка. Поцілуй, де болить – у розхристане серце. Маузер Не поцілить у хрестик, допоки ти в віриш батькові. Але ж ти вже не віриш. Віршуєш. Мовчиш Журишся. Відпускаєш на волю з грудей білооких вершників . І в очах твоїх – найчорніші з гравюр Дюрера, А за вікнами – найдивніші з картин Брейгеля. Я беру у плацкарті колючу картату ковдру, Як-не-як затуляю дірки у вагоннім череві. Любий Олє-Лукойє, ти чуєш - малюк десь стогне. Поспішай до дітей. Хай насниться й мені первісток. Прибуваю о п'ятій - нуль-нуль. Мої сни кволіють. І об’ява дзвенить - пенопласт, бите скло, застуда. «Поезд номер дванадцять прибудет на третей колии» І вже не розумію, прокинулась я чи заснула. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20127.html |