вже багато років
Богдан час від часу бачить один і той же сон: заасфальтована доріжка на подвір’ї довжиною в двадцять метрів йому приблизно чотири роки він щосили тисне на педалі свого трьохколісного ровера поруч навипередки біжить рудий пес Fedot зліва високий будинок де з вікна на нього дивиться його старенька бабуся праворуч мерехтять квіти ромашки троянди хризантеми конвалії і знову троянди Богдан тисне на педалі йому здається ще мить і він відірветься від землі злетить у повітря сягне левітації його зелені очі світяться як дві зірки розпалена уява виривається зовні подих збивається з ритму всередині там де має бути серце щось приємно і дивно лоскоче неначе він проковтнув пір’їнку ще мить і... Богдан прокидається він сповзає з ліжка на підлогу ковтає з горнятка холодну недопиту вчорашню каву закурює сигарету надворі вгадується світанок Богдан розуміє що це лише сон але ймовірно саме тієї миті уві сні з далекого дитинства він по-справжньому відчуває відпущений йому максимум земного щастя. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20121.html |