я сьогодні забула одягнутися
ранок стягнув із мене ковдру сновидінь залишилося тільки намисто із мрій я ніколи його не знімаю вітер одягає мене у свої подихи намистини колишуться наче хочуть зірватись і полетіти до вирію а там здійснитися жаль іще далеко до осені далі ніж до кінця світу ти сьогодні забула одягнутися подумки шепоче мені на вухо моє відображення в очах вітру я ж поправляю намисто із мрій як найкраще вбрання міцно тримаючи його як останню одежину та тільки-но вітер підморгнув мені третім оком мимохіть зачепивши своїми віями намисто мрії розсипались і покотились до вирію не чекаючи осені після кінця світу | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20005.html |