* * *
Мурахи по шкірі… я думала, це минає Аж оно воно – так, як і було в дитинстві Коли із шерехом ніч по землі чвалає Коли всередині жарко, що аж не спиться Коли самотньо й годинник відбив початок Годин на згадку, і спомини линуть, линуть… Колись лякала темрява – чатувати До ранку треба було її ворушіння Тепер захлинається спомином мій порядок Будуєш – наче рубаєш перед собою А вже за спиною надійні тридцять із гаком Й здається: моля стабільність – просто канатка Яка над прірвою вклякла разом зі мною Легке хитання – й мурахи повзуть, мурахи… * * * Опять, опять, в двадцатых числах марта Приходит долгожданная весна Сложнее уравнения Декарта Доступней жемчуга с морского дна И сослепу, со сна, с зимы незрячей Мне слишком звонок - синий гул небес И ветер до озноба и горячим Мне кажется, и слишком голым – лес И слишком удалённым и красивым - Теперь и ожидание моё. А вечер – дозревающая слива – На все мои сомнения плюёт И заставляет снова ждать и верить – В рассветы, вёсны, в силу новых дней И счастье осторожное – не мерить. А брать и есть - весной оно вкусней. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19827.html |