Опівніч. На вулиці безтурботно йєбуться бродячі пси і жваво співают пісень напівдикі коти. Колихається напротязі залене листячко. Чути як голосно сопе уві сні горобець чи ще який кажан. А мені чомусь зовсім не спиться, але гарно п’ється. На кухні удвох із сігарєтою. Маю на свому столі майже повну 0.75 «Козацької забави». То таки кажан сопе. Висить підарас головов донизу і дивиться на мене наче я йму три папірці з Лесьою Українкою винен.
Пишу у зошиті в клітинку якісь тургенєвські хроніки і слухаю ансамбль «Будхісаттво ховається в тирсі». Вже сто тисяч років напевно пройшло, як я її слухав у далекій свої сонячній юности. То було в старій квартирі біля парку імені Надії Крупської. Я тоді писав теє музло на старому касетному магнітофоні з піздатим регулятором рівня звукозапису. Я любив курити шишкі біля дружини Лєніна, а потому йти додоми слухати Моцар та і Паганіні або в магазін за кефіром. Вдома на кухні з люстри звисала коричнева липучка для мух. Одна муха прилипла туди зелена така, ахуєнна. Мені здається тепер, що тоді весь рік з дерев летів білий пух, а малі пацани підпалювали його сірниками «Гомєльдрєв». А ще там була величезна шафа з ояєбускільки різних книг. Але я все одно записався в найближчу бібліотеку, бо в шафі було лише дві цікаві книжки: «Пригоди Муфтика, Півчеревичка і Мохобюродька» Рауда Ено і «Потроху Пітьми» якогось західноукраїнського малолєтки. А ще була висока-висока сталінськ А стеля з неоковирною різьбою. А ще був чайник і багато грузинського чаю. А ще було тепле пиво «Ячмінний Колос». А ще був старенький червоний телефон, а в ньому завжди тріщала в трубці якайсь дивна африканська перкусія. Я тоді часто комусь телефонував. Але кому??? Можливо тому кажану, шо висить за моїм настіж прочиненим вікном. Доброї ночі усим, чуваки. П’ю до вас.
|
