Ми ходимо в цьому снігу, як померзлі комахи,
В кишенях чужих зігріваємо зимні долоні… Допоки ти в серці моєму живеш у vip-зоні, Хтось інший у мій міокард забиватиме цвяхи. Наснилось мені, що я ріжу зап’ястя об струни Твоїх неприборканих прагнень і прав на свободу. Допоки ми ще не впустили минуле у воду, Скажи мені, як же нам вийти з невігластва гуни. Скажи мені, як твої руки, і рими, і ритми Забути без зайвих турбот і почати це соло. Коли ми удвох, нам бракує чи перцю, чи солі. Коли ми окремо, нам просто бракує повітря. Прийми мою дяку за все сьогоденне й колишнє, За гостросюжетність, за лірику і за саундтреки. Прийми мою дяку за те, що ти завше далекий, А, отже, навіки непізнаний, наче всевишній. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19516.html |