вдосвіта, зустрічаючи перший місяць літа,
пишучи на вогкій землі «велкам», заздрячи і підспівуючи птахам, змушуючи повітря тремтіти від передчуття виникнення порожнечі, ворушу пальцями ніг — не тому, що холодно, а від збудження — пригадуючи повсякденні речі із минулого: сутінки навколо письмового столу освітленого лампою, олов’яні ложки другого сорту, на яких лишаються знаки від зубів, саморобні ліщинові вудки, любисток на зелену неділю, воскові свічки, що схиляються в поклоні у літню спеку, інше, а найвиразніше — перші усвідомлення втрати і бажання втрачати, щоб було що втрачати і берегти. є. виходить — вийшло. виходить друг, дівочою панчохою підперезаний, з похмілля, мов диктор новин, скорботний, каже: «кул, з нас уже достатньо поезії, давай, заряджай водний». а мене вже не. я сиджу на приморському бульварі у вбого мебльованій шпарі, курю у вікно, і там, де мало би бути воно, бачу самотній ліхтар, в туман з головою закутаний, але знаю, що море — там, бо інакше не може бути. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19374.html |