...Відчуваю тільки одне. Одне й теж саме. Те, для чого я, звісно, призначене. Хтось вмощується на мене своїм місцем для сидіння. Коли це сталося зі мною вперше, добре пам'ятаю. Магазин... Нас залишилося двоє. Поважна панянка вибрала мене, перед цим довго вовтузились на мені, випробовували пружність, зручність... Ця процедура трохи збуджувала, але не настільки, щоб цього хотілося ще й ще.
Нові почуття, до яких доведеться звикати і "постійне" місце прописки. Як все не просто. Відтоді почалося. Не буду брехати це все ж приємно, коли не сильно важко тримати, бо іноді навантажують так, що забуваєш хто ти насправді. Трапляється отримати насолоду від процесу, але це скоріше виключення із правил. Нестерпно приємно коли сідають без одягу. Починаєш відчувати шкіру. Живу, справжню шкіру, теплу і м'яку, від якої пахне життям. Тільки чомусь в таких випадках починаються поштовхи і ковзання. Я відчуваю себе ніби сідлом. З'являється волога, стає дуже гаряче від цих збуджених тіл. Так тіл, бо їх вже виявляється двоє!
А одного разу. Краще б не згадувати. Ні, це був не зад - справжнє задище. Здоровенне, жирне, важелезне, а під одягом масне і спітніле. Воно впало на мене, мов гора. Сиділо без жодних рухів. Добре хоч недовго, а то в мене вже почалося запаморочення від нестачі повітря. Його вже не було, а я ще ніяк не могло прийти до тями. Те, чим зазвичай дихають, не досить свіже, ще деякий час нагадувало про те, що не прийнято говорити, а тим більше робити в культурному товаристві.
Залишу в таємниці своє постійне місце прописки. Так буде краще і для мене, і для Вас. Нічого не вдієш. Дуже знамениті і поважні люди мають сидіти у таких, як я кріслах. Отакої честі удостоїли мене від появи на світ. Правда їхні зади мало чим відрізняються від звичайних. Тільки й того, що знаєш чий зад зараз на тебе вмостився. Знову мене занесло... Ні-ні, все-таки різниця трішки є! Незначна, а є! Поки що повністю не розумію в чому, але відчуваю є. Є інакше б для чого тоді ділити людей на простих, таких собі ніби нічого, дуже важливих і впливових. Можливо мені ще багато чого треба збагнути, а відчути ще більше? Не знаю, не знаю... Та мабуть і цього досить...
|
