і небо, й море — кольору старого тиньку.
навскісний дощ — удень. а на світанку — наскрізний. і зоколишні будинки мерзлякувато загортаються в платани. й хоча над портом — кольорова темінь, нарізана прожекторами, як вітражне скло, і хмар торкнутись можна, мов шпалер на стелі, за ними — сонце сходить (чи зійшло). й немає щастя більшого, окрім, лишень очей дитини, що годує чайок, ніж гріти руки одне в одного в кишенях і слухати, як місто прокидається, і знати: море у обіймах виднокраю затишне й рідне, мовби сіль в сільничці. і чайки, квилячи, уже чекають на крихітні долоньки в рукавичках. хай світло маяка, заломлене на друзки, губитиметься між міськими ліхтарями. хай вітер братиме нитки з твоєї хустки — він не знайде щілини поміж нами. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19284.html |