Димно, тоскно, тошно.
Змокають пов’ялі трави, Зникає тепло, а психологічні травми, Фобії, тощо – З’являються геть нізвідки, Що, в принципі, нецікаво. А я не ховаюсь, ти знаєш, - лише блукаю: Будь моїм свідком, Моя недоречна радість. Моя нездійсненна щирість, Так дивно: ти подорослішала, я – виріс.. Не в тому справа. Стави студеніють, змовкають Холоднокровні мавки – Анабіоз, до котрого я вже мав би Звикнути, щороку роблячись каменем. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19270.html |