бармен згортає літній майданчик,
зносячи до підсобки пластикові стільці.
та вікна ще настіж, принюхуються фіранками
до білої айстри в твоїй руці.
голуби обсіли трамвайну зупинку,
туркочуть про життя. стигле яблуко
сонця скочується дахом будинку,
на налигачі місяць тягнучи.
на вулиці пробка, і всі сигналять,
перекрикуючи гайвороння у сквері.
таксист на червоній пом’ятій ауді
вийшов з машини, стягнувши светра,
й задивився кудись — де з небом
зливаються в сутінках горішні поверхи,
де недоказане все рівно чується, а недо-
чуте двічі повторюється.
де осінь ворожить на листі, вéршачи,
(ворушить губами, спокійна з лиця)
якому листочку злетіти першим,
якому лишитися до кінця.
|