пахне росою і скошеним сіном.
захід одним помахом мастихіна
фарбує в червоне пагорби і яруги.
я насипаю чай у велику кружку.
цей потяг хочеться ляснути по плечу і назвати старим:
«чувак, ми їдемо в крим!
лічити зірки й кольорові вогні кораблів,
як ніколи відчуваючи опуклість землі,
набирати у капці піску, і, звичайно
годувати бутербродами чайок.
говорити, щоб чути голос — словом,
сміючись, питати одне в одного “як ти?” і відповідати “чудово”
(не рахуючи кількість складів у рядку)».
я націджую кип’ятку. |